Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дениса Ткача.

35-річний прикордонник Денис Ткач загинув 24 лютого 2022 року, виконуючи завдання з охорони й оборони державного кордону в районі села Зоринівка на Луганщині. Приблизно о 3:30 ночі загін прикордонників вступив у бій з ворожими диверсантами. Чоловік прикрив відхід побратимів ціною власного життя.

Денис народився у селі Микільське Луганської області. Закінчив місцеву школу. Потім пройшов строкову службу в армії. У 2007 році пішов служити за контрактом до лав Збройних сил України. У вільний час любив полювання та риболовлю. Весь вільний час проводив із дружиною та дітьми.

Перша жертва повномасштабної війни. Згадаймо прикордонника Дениса Ткача

На момент повномасштабного російського вторгнення Денис служив у Луганському прикордонному загоні імені Героя України полковника Євгенія Пікуса. Його підрозділ одним із перших прийняв бій з окупантами.

Денис Ткач перебував на блокпосту на околиці села Зоринівка Луганської області, де Україна межує з Росією. За кілька хвилин до того, як він загинув, він наказав вивести п’ятьох молодих людей під його командуванням, членів української прикордонної служби.

У тепловізори помітили кілька російських солдатів, які під прикриттям сильного снігу підкрадалися до легко укріплених позицій українців. Це була передова частина, за ними йшло військо.

Денис Ткач дав наказ прикордонникам тихо відступати, а сам схопив єдиний кулемет на позиції. Це була остання його дія, яка принесла прикордоннику медаль за хоробрість, але, на жаль, посмертно.

У той момент росіяни, усвідомлюючи, що їх бачать, відкрили вогонь. Кулі пробили сірі металеві стіни маленького приміщення, старого залізничного вагона, в якому він ховався. У Держприкордонслужбі України підтвердили, що російський штурм Зоринівки був першим на українській території цього ранку.

Ті, хто служить у селі, кажуть, що Ткач був першим із українських військовослужбовців, хто загинув. У тумані війни мало що можна сказати напевно, і можливо, інші жертви загинули під час попередніх таємних рейдів чи ракетних ударів, але багато чого свідчить про те, що Ткач був убитий першим з усіх українських військових того дня, будь-де в країні.

«Прикордонники першими відчули на собі ворога і на всіх напрямках вступили в бій з переважаючими силами збройних сил Російської Федерації. О 3:40, за даними відділу Мілове Луганського загону, російські окупанти обстріляли зі стрілецької зброї район населеного пункту Зоринівка. Загинули українські прикордонники. Це перші втрати наших побратимів під час широкомасштабного збройного вторгнення Росії, яке країна-окупант здійснила 24 лютого минулого року», – розповів The Guardian представник Держприкордонслужби.

«Він був найкращим чоловіком і татом. Його завжди з нетерпінням чекали вдома дітки. Денис дуже любив відпочинки на природі з сім'єю й подорожі рідною Україною. До сих пір не можу уявити своє життя без нього. Він назавжди в моєму серці. Денис віддав найцінніше у світі за те, щоб ми з дітками жили в мирній країні – своє життя. Ти – мій герой назавжди!» – зазначила дружина загиблого Оксана.

Поховали прикордонника у рідному селі на Луганщині. У Дениса залишилися дружина, син і донька.

Батько та коханий чоловік

Дружина Дениса Ткача, яка омила його пронизане кулями тіло та поховала чоловіка у весільному костюмі, згадує його як небайдужого батька, кохання всього її життя. Він залишив дворічну доньку, яка ніколи не буде знати його, восьмирічного сина, чиє життя ризикує бути визначеним досвідом того кривавого дня, і 29-річну дружину Оксану.

Остання розмова Оксани з чоловіком за чотири години до його смерті була телефоном. Годинний дзвінок, під час якого вони обговорили плани на майбутній другий день народження доньки Домініки. Він мав повернутися зі служби наступного ранку о 10:30 ранку. Останніми словами Дениса Ткача до Оксани стали: «До завтра. Я тебе люблю. Я сумую за тобою.»

Сьогодні Оксана пригадує ті події в одній із кількох маленьких кімнат, у яких вона живе з дітьми та матір’ю, у будинку на околиці Володимира, невеликого міста на заході України. Вони змушені були втекти з російської окупації рідного села Микільське, що на північний захід від блокпосту, де вбили Дениса Ткача.

Перша жертва повномасштабної війни. Згадаймо прикордонника Дениса Ткача

«Ми з одного села. Я жила на одній вулиці, а він на іншій стороні. Ми знайомі з дитинства. Звісно, ​​між нами сім років різниці, тому спочатку він мене знав, а я його пізніше. Згодом я виросла і почала ходити на дискотеки і таке інше, і почала спілкуватися з ним. Ми завжди були друзями. Він возив мене зі школи додому на своєму мотоциклі і казав моїй мамі: «Я привіз ваше маленьке сонечко додому», – пригадала жінка.

Їхні стосунки стали романтичними значно пізніше, на той час Оксана залишила позаду невдалий шлюб, від якого народила сина Романа. Денис Ткач, який у 2007 році пішов у службу охорони державного кордону, почав часто заходити до місцевого магазину, де працювала Оксана.

У 2018 році пара одружилася в невеличкій церкві села Микільське та побудувала дім разом із невеликим присадибним господарством. Хоча Роман із семи років знав, що Денис Ткач не є його біологічним батьком, вони були максимально близькі. «Він завжди був для Роми татом, а Денис ставився до нього як до рідного сина», – поділилася Оксана.

У шлюбі народилася донечка Домініка, і приємних клопотів у сім’ї додалося. Денис усіляко намагався допомагати коханій, як мав вільну хвилину. А ще був невиправним романтиком. Міг приготувати вечерю на двох, дарував квіти, а коли у лісі перші підсніжними пробивалися крізь сніг, разом їхали милуватися ними, як і маками чи волошками у полі влітку. 

Перша жертва повномасштабної війни. Згадаймо прикордонника Дениса Ткача

Проте згодом жити стало важче. Хоча Денис не брав участі в жодних бойових діях після тимчасововї окупації частини Донецької та Луганської області, напруга була високою. В останні місяці він думав залишити роботу. Жінка запропонувала йому попрацювати останній рік, знаючи, що її чоловік не захоче сидіти вдома. У січні він підписав новий контракт.

«Я сказала йому, давайте дамо ще один рік, і сподівалася, що ситуація покращиться. Але в цілому йому подобалося. Він завжди був на прикордонних патрулях, тому він проводив дні, патрулюючи кордон, і ви знаєте, що він був мисливцем, рибалкою, він любив природу, це було ідеально для нього. Завжди, коли його відправляли працювати в офісі, займатися паперами, він казав: «Ні, будь ласка, я краще буду цілодобово патрулювати, я хочу бути на вулиці», – пригадала Оксана.

Проте два тижні до того, як Путін наказав своїм військам вдертися Україну, були особливо важкими. Пара майже не бачилася і тому, коли 21 числа у Дениса Ткача був вихідний, він запропонував зробити сімейну вечерю. «Він сказав: «Давайте, смажимо шашлик, запрошуємо маму». Він завжди її приводив. Він просто заніс усе в будинок, що нам потрібно було смажити, було близько 17:00, коли йому подзвонили, що всіх викликають, швидко забрав свої речі і пішов на свою базу», – додала Оксана.

Чоловік повернувся о першій годині ночі, коли всі вже спали, щоб трохи відпочити перед запланованою зміною 22 числа, через сім годин. Наступні два дні подружжя, за звичкою, говорило телефоном. Останній дзвінок відбувся уночі 23 числа. Усе було спокійно. 

«Ми говорили про те, щоб поїхати за покупками в районне місто чи, може, кудись побільше. Нічого не вказувало… Я не знаю, що він знав чи не знав у той момент, – він не сказав ні слова про щось незвичайне. Він був дуже спокійним», – розповіла Оксана.

Ніч проти 24 лютого

Поруч із Денисом Ткачем у вагончику, коли він завершив виклик опівночі, сидів 21-річний сержант Артем Уманець. Чоловіки говорили. Денис сказав, що планує взяти відпустку 2 березня, щоб відсвяткувати день народження дочки. Потім вони запланували поспати, поки їхні колеги патрулювали надворі. Близько третьої години ночі прикордонникам надійшла звістка про те, що на території України в регіоні помічені невідомі озброєні люди.

«Денис прийняв рішення нести вахту до наступного розпорядження. Під час спостереження ми помітили групу людей, які рухалися в нашому напрямку. Денис прийняв рішення рухатися до наших позицій», – пригадав Артем Уманець.

Денис Ткач сказав колегам відступати по одному. Він мав піти слідом, коли всі відійдуть далі. Коли Андрій Уманець йшов своєю чергою, біг у темряві з калатаючим серцем. Відразу за ним почався вогонь з рушниці. Війна почалася. «Конкретно не цілилися, просто закидали вогнем, хату, все, що там було. Я бачив лише іскри, коли кулі рикошетили», – розповів чоловік.

Водночас за 300 м за блокпостом, штабний сержан

Джерело