8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич підписали Біловезьку угоду про створення СНД і припинення існування СРСР.

Але ж пострадянський простір міг піти іншим шляхом, якби Росія відігравала хоч якусь творчу, а не руйнівну роль.

Путін як наступник Єльцина, замість того, щоб займатися побудовою пострадянської ідентичності Росії, «вдарився» в перегляд підсумків 1991 року, територіальних кордонів суверенних держав, що утворилися після розвалу СРСР. Причому, більшою мірою через внутрішні, а не зовнішні причини – через небажання щось змінювати загалом і боязнь конкуренції зокрема.

У Росії був шанс на нормальне майбутнє. Що пішло не так

Курс на «консервативну більшість» (далі «глибинний народ») і «алкоголізацію свідомості» російських громадян через телевізор сильно все спростив.

Аж до війни. Спочатку зовнішньої, але вже починає впливати і всередині РФ. Про розвал поки що не йдеться. Але те, що це вже зовсім інша Росія (стосовно себе самої) – факт. І куди вона рухається – невідомо і самим ініціаторам курсу на війну.

Повторю те, з чого почала: у 21 столітті будь-які претензії на вплив, що ґрунтуються виключно на силовому підході без економіки – це авантюра. Ламати/ослабляти інститути/держави Кремль якийсь час ще намагатиметься. Але це все про руйнування, а не творення, без якого – все в нікуди.

Джерело